ледар
ЛЕ́ДАР, я, ч. Людина, яка не любить працювати; ледачий.
Ледар день гуляє, три— слабий, а на п’ятий — вихідний (Укр.. присл.., 1955, 391);
Ледар нічого не робить, лише цілими днями волочиться по затінках, пакостить людям, намовляє молодших до лиходійства (Ков., Світ.., 1960, 121);
*Образно. Бджола дасть мед. А ледар-джміль нічого — Ні меду, ні доробку будь-якого (Дмит., В обіймах сонця, 1958,147);
// ч. і ж. Уживається як лайливе слово.
Може, сподіваєшся якого ледаря до себе? — крикнув Клим з порога (Н.-Лев., III, 1956, 358);
У якогось козака покрала дівка, якась ледар, моркву (Барв., Опов.., 1902, 227).
◊ Ле́даря ко́рчити — ледарювати.
Умовляла-умовляла [дівчина] і вмовила: дав слово — перестану ледаря корчити. У суботу піду на роботу (Ковінька, Кутя.., 1960, 140).
Словник української мови (СУМ-11)