ледар
ЛЕ́ДАР, я, ч.
Людина, яка не любить працювати; ледачий.
Ледар день гуляє, три – слабий, а на п'ятий – вихідний (прислів'я);
Ледар нічого не робить, лише цілими днями волочиться по затінках, пакостить людям, намовляє молодших до лиходійства (С. Ковалів);
– Ледар, не хочеш робити! – репетує товстун, схожий на старочасного крамаря (В. Барка);
* Образно. Бджола дасть мед, А ледар-джміль нічого – Ні меду, ні доробку будь-якого (Л. Дмитерко);
Адже він за свої двадцять п'ять так нічому й не навчився, ніякої професії не має. Ледар із ледарів (Є. Доломан);
У Гершковім млині тепер порядкував чи не найбільший і найгаласливіший сільський ледар – Лесьо Онуфрійчук (М. Матіос);
// ч. і ж. Уживається як лайливе слово.
Може, сподіваєшся якого ледаря до себе? – крикнув Клим з порога (І. Нечуй-Левицький);
У якогось козака покрала дівка, якась ледар, моркву (Ганна Барвінок).
Словник української мови (СУМ-20)