ледве-ледве
ЛЕ́ДВЕ-ЛЕ́ДВЕ, присл. Те саме, що ле́две 1-3.
Насовувалась на землю вечірня мла, і в пітьмі тій ледве-ледве було запримітити, як одномірна колихалися списи й шапки (Стар., Облога… 1961. 14);
Вітерець заснув, і гілочки по садкам [садках], дрімаючи, ледве-ледве колишуться (Кв.-Осн., II, 1956, 40);
Крізь вікно ледве-ледве сіріло небо (Шиян, Вибр., 1947, 143).
Словник української мови (СУМ-11)