лелека
ЛЕЛЕ́КА, и, ч. і ж. Великий перелітний птах із довгим прямим дзьобом та довгими ногами.
Доля Жабам догодила — Лелеку королем зробила (Гл., Вибр., 1951, 123);
На високому стовбурі старого в’яза в лелечім гнізді сплять лелеки — самець і самка (Довж., І, 1958, 85);
— Недарма на моїй хаті звили гніздо лелеки.. — Лелеки — то щастя! (Стельмах, II, 1962, 291);
// рідко. Про такого птаха-самця.
На старій вербі похилій, під дощем і спекою, Жила собі лелечиха із лелекою (Нех., Ми живемо.., 1960, 31);
*Образно. Кохай мене, я твій завжди, незмінна подруго далека. Моя зажурена лелеко, прилинь сюди! (Уп., Вірші.., 1957, 26);
*У порівн. Ось вони розійшлися у ланцюг. Хороші хлопці, чорт візьми! Бачать, як лелеки (Ю. Янов., І, 1958, 90).
Словник української мови (СУМ-11)