лис
ЛИС, а, ч.
1. Хижий ссавець родини собачих з цінним рудим або сріблястим хутром і з довгим пухнастим хвостом.
З курника прибігла жінка.. — Чоловіче, .. Задушив нам курку лис! (Фр., XIII, 1954, 267);
Вони зайшли на галявину, пориту лисячими норами, які вже подекуди пообвалювалися.. — Не водяться вже лиси. Змандрували, — сумно пояснив Тимко (Тют., Вир, 1964, 228);
*У порівн. У вічі — як лис, а поза очі — як біс (Укр.. присл.., 1955, 154);
// Самець лисиці.
На галявину вискочили, граючись, лис з лисицею (Донч., II, 1956, 7);
// Хутро цієї тварини.
Мені шиють шубу на сибірському лисі з місцевого сукна (Рибак, Помилка.., 1940, 74).
∆ Поля́рний лис — те саме, що песе́ць.
Це був полярний лис. Його ще звуть песцем (Трубл., Вовки.., 1949, 23).
∆ Ли́сом ви́тися коло кого — шукаючи прихильності, упадати біля кого-небудь.
Червоний [піп] ступав тяжкою ходою, неначе ведмідь, блідий же вився лисом коло нього (Март., Тв., 1954, 205);
Ли́сом підши́тий — хитрий, як лис.
Лисом підшитий, псом підбитий (Номис, 1864, № 3050).
2. перен. Про хитру, лукаву людину.
Завідуючий був старий лис, з медом на вустах, якого, проте, радили мені стерегтися (Вас., Незібр. тв., 1941, 185);
В серці її все аж кипіло від гніву. В таку мить цей старий лис.. тікає від роботи! (Собко, Срібний корабель, 1961, 202).
Словник української мови (СУМ-11)