лобатий
ЛОБА́ТИЙ, а, е. З великим опуклим лобом (про людину або тварину).
Лінивою, тихою ходою чвалають круторогі бедраті воли, похитують лобатими головами (Коцюб., І, 1955, 180);
З печі на лежанку спустився, нарешті, сам Василько, білоголовий, лобатий карапуз (Гончар, II, 1959, 141);
// у знач. ім. лоба́тий, того, ч., розм. Те саме, що лоба́нь 1.
"Лобатим", чи "лобком", дражнили у бурсі Демка Гречаного за його крутий лоб (Морд., І, 1958, 186).
∆ Лоба́тий горб, геол., — те саме, що Бара́нячий (льодови́й) лоб ( див. лоб).
Місяць стояв праворуч, над Россю, якраз над тим лобатим горбом, на якому досі, уже впівголоса, співали дівчата (Ряб., Жайворонки, 1957, 63).
Словник української мови (СУМ-11)