локальний
ЛОКА́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Який не виходить за певні межі; місцевий.
Проблема освоєння Карпат гірськолижниками давно вже втратила локальне, місцеве значення (Рад. Укр., 4.ІІ 1964, 4);
Загальні тости за столами самі собою закінчилися, тепер тости виникали то там, то там, мали, так би мовити, локальний характер (Загреб., Спека, 1961, 103);
// Власт. певній місцевості, певному середовищу.
Оповідання написані не дуже вдатно, мова їх вражає занадто локальним характером (Коцюб., III, 1956, 206);
Малюючи побут бурси, семінарії, Свидницький вводить [у твір] чимало бурсацьких жаргонних слів і виразів, які надають творові локального колориту (Іст. укр. літ., І, 1954, 328).
2. У живописі — такий, що незмінно, постійно властивий певному предмету (про колір, тон).
Полотна Самокиша виконані в улюбленій ним, дещо графічній манері.. У них відчувається прагнення до локального колірного розв’язання, до експресії (Мист., 5, 1957, 7).
Словник української мови (СУМ-11)