локшина
ЛО́КШИНА, и, ж. Виріб з прісного пшеничного тіста у вигляді тонких висушених смужок.
Макушині наймички аж засіпалися пораючись: та локшину кришить, та вареники ліпить, та курку патрає (Кв.-Осн., II, 1956, 264);
Особливо славився ресторан своєю запіканою з локшини з курятиною (Загреб., Європа 45, 1959, 59);
// Страва, для приготування якої використано цей виріб.
Поїли борщ, Христя достала локшину на молоці… (Мирний, І, 1949, 274);
Настя та Устя поставили миски з локшиною та борщем (Л. Янов., І, 1959, 399);
*У порівн. Дід і почне кришить татар, як локшину: так голови і валяться (Стор., І, 1957, 97).
◊ На ло́кшину криши́ти (покриши́ти) — сікти, рубати на дрібні частини, шматки.
Не признався б, хоч би мене на капусту сікли, на локшину кришили (Вовчок, VI, 1956, 339).
Словник української мови (СУМ-11)