локшина
ЛО́КШИНА, и, ж.
1. Макаронний виріб у вигляді тонких висушених смужок.
Макушині наймички аж засіпалися пораючись: та локшину кришить, та вареники ліпить, та курку патрає (Г. Квітка-Основ'яненко);
Люди, що на ній [горі] живуть, тільки те й роблять, що ріжуть локшину, ліплять вареники, варять те все у юшці (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);
// Страва, для приготування якої використано цей виріб.
Поїли борщ, Христя достала локшину на молоці... (Панас Мирний);
Щоби мені й холодців наварили, і пиріжків напекли, і борщів з гусятиною намудрували, і локшини... (В. Чемерис);
Заздалегідь слідчий подбав про дві піали доволі мутної рисової горілки та дві порції локшини з рибною стружкою (І. Роздобудько);
* У порівн. Дід і почне кришить татар, як локшину: так голови і валяться (О. Стороженко);
Але такої [спеки], яка геть тебе розварює, мов тюркську локшину, ще не зустрічав! (Ю. Логвин).
2. жарг. Брехня, обман.
Твоя локшина мені набридла. Неси гроші (А. Кокотюха).
Словник української мови (СУМ-20)