ломаччя
ЛОМА́ЧЧЯ, я, с.
1. Збірн. до лома́чка.
Поки спинив Вернидуб канонаду, покотом лягло шість козаків та ще ломаччям з возів та турів п’ять було ранено (Стар., Облога.., 1961, 67);
Казав [Івась], що він набере і груддя у пазуху, і цегли в кишені, і ломаччя у руки… (Мирний, IV, 1955, 12).
2. Те саме, що хмиз.
Затріщало сухе ломаччя під ногами втікачів (Фр., VIII, 1952, 368);
Повернувся [Чумак] з оберемком ломаччя і.. заходився роздмухувати в грубі вогонь… (Речм., Весн. грози, 1961, 270).
Словник української мови (СУМ-11)