лоск
ЛОСК¹, у, ч.
1. рідко. Блиск гладенької поверхні.
2. перен. Бездоганний зовнішній вигляд.
За лоском цієї чемності обоє вони ще більше відчули, що вузол неприязні між ними зашморгується все тугіше (Баш, Надія, 1960, 233);
В цих [XVII століття] школах і університетах шляхта здобувала не стільки знання, скільки зовнішній лоск (Іст. УРСР, І, 1953, 208).
ЛОСК², у, ч., діал.
1. Безладдя.
◊ У лоск лягти́ — вилягти.
У лоск лягла пшениця (Сл. Гр.).
2. у знач. присл. ло́ском. Безладно.
З річки лоском вдаль несеться Праників удар (Фр., XIII, 1954, 181).
◊ Ки́нути (поки́нути) ло́ском — залишити у безладді.
Як приїхали [Люборацькі] звідкільсь та коні випрягли, то так лоском і покинули все — так і лежало (Свидн., Люборацькі, 1955, 3);
Олександра кинула все лоском у хаті й побігла на буряки (Коцюб., І, 1955, 63);
Ло́ском лежа́ти — бути неприбраним, неупораним.
[Степан:] У Трохима лежить все лоском у полі, так я оце йду прохати допомоги у добрих хазяїнів (Кроп., V, 1959, 138);
Ло́ском ляга́ти — зовсім лягати; падати.
Крик реготу знявся кругом неї і розкотився по всіх хатах. Люди — лоском лягають, аж за животи беруться (Мирний, III, 1954, 86).
Словник української мови (СУМ-11)