луг
ЛУГ¹, у, ч.
1. Поросла травою і кущами лука, що використовується як пасовисько та сіножать.
Унизу по лугах річка синя тяглась (Мирний, V, 1955, 367);
Що може бути миліше, як по довгому дню косовиці повертати на заході сонця з веселого лугу додому! (Довж., І, 1958, 69).
2. заст. Низина, поросла лісом.
Ой, хто в лузі — озовися, Ой, хто в полі — одкликнися! (Щог., Поезії, 1958, 62);
Сяде [Перебендя] собі, заспіває: "Ой не шуми, луже!" (Шевч., І, 1951, 25).
ЛУГ², у, ч.
1. Гідроокис натрію, калію та інших металів.
Поліетилен не руйнується не тільки від води, але навіть і від кислот та їдких лугів (Наука.., 7, 1958, 8).
2. розм. Водний настій попелу, який уживається для прання, миття тощо.
На ніч змила [Маланка] Гафійці голову лугом (Коцюб., II, 1955, 24);
Зайшла [Орися] в хату, щоб набрати лугу для прання (Тют., Вир, 1964, 380).
Словник української мови (СУМ-11)