лукавити
ЛУКА́ВИТИ, влю, виш; мн. лука́влять; недок. Хитрувати, приховуючи правду.
Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли; у нас нема Зерна неправди за собою (Шевч., II, 1958, 283);
Здавалося, здатні були [очі] дивитися навіть крізь стіни.. Опинившись під таким поглядом, не можна було ні лукавити, ні хитрувати (Руд., Остання шабля, 1959, 75).
Словник української мови (СУМ-11)