лукавити —
ЛУКА́ВИТИ, влю, виш; мн. лука́влять; недок. Хитрувати, приховуючи правду. Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли; у нас нема Зерна неправди за собою (Т. Шевченко); – Не можу лукавити, – просто сказав Ісакій.
Словник української мови у 20 томах
лукавити —
Лука́вити, -ка́влю, -ка́виш, -ка́влять; не лука́в, не -ка́вте
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
лукавити —
ЛУКА́ВИТИ, влю, виш; мн. лука́влять; недок. Хитрувати, приховуючи правду. Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли; у нас нема Зерна неправди за собою (Шевч., II, 1958, 283); Здавалося, здатні були [очі] дивитися навіть крізь стіни..
Словник української мови в 11 томах
лукавити —
Лукавити, -влю, -виш гл. Лукавить, фальшивить, хитрить; кривить душой. Ти (доля) не лукавила зо мною, ти другом, братом і сестрою сіромі стала. Шевч. 618. Побачите, которе з нас лукавить. К. Іов. 15.
Словник української мови Грінченка