лукавити
ЛУКА́ВИТИ, влю, виш; мн. лука́влять; недок.
Хитрувати, приховуючи правду.
Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли; у нас нема Зерна неправди за собою (Т. Шевченко);
– Не можу лукавити, – просто сказав Ісакій. – Великий сумнів зародивсь у моїй душі (Валерій Шевчук);
Я розраховував отримати всю належну інформацію, щоб розмовляти з Морґаном на рівних і не дозволити йому лукавити зі мною (О. Авраменко, В. Авраменко).
Словник української мови (СУМ-20)