лунь
ЛУНЬ, я, ч. і рідко ж. Хижий птах родини яструбиних із сірувато-білим пір’ям у самців.
Своє гніздо лунь очеретяний улаштовує в заростях високої болотяної рослинності (Корисні птахи.., 1950, 74);
Часом пропливе над тією пустинею у тихому повітрі одинока лунь біла (Морд., І, 1958, 87);
*У порівн. Обізвався старий дід з білою, як лунь, бородою (Мирний, III, 1954, 308).
◊ Лунь тебе́ (його́ і т. ін.) вхо́пить — помре хто-небудь.
Тобі там буде не до чмиги, Як піднесуть із оцтом фиги, То зараз вхопить тебе лунь (Котл., І, 1952, 121).
Словник української мови (СУМ-11)