луп
ЛУП, виг., фам.
1. Уживається як присудок за знач. лу́пати 1
Луп! — і ви витріщаєте здивовані очі… Де ділися ті садки? (Мирний, IV, 1955, 313);
Потяг Охрім з двома баклагами до криниці, аж геть під гору, та йде вулицею… Луп очима! стоїть солдат… (Кв.-Осн., II, 1956, 10).
2. Уживається як присудок за знач. лупи́ти 4.
Ото вискакує з води проклятий ірод і що розженеться проти Кожум’яки, то він його булавою луп та луп, аж луна йде (Укр.. казки, 1951, 80).
Словник української мови (СУМ-11)