луп
ЛУП, виг., фам.
1. Уживається як присудок за знач. лу́пати 1.
Потяг Охрім з двома баклагами до криниці, аж геть під гору, та йде вулицею... Луп очима! стоїть солдат... (Г. Квітка-Основ'яненко);
Луп! – і ви витріщаєте здивовані очі... Де ділися ті садки? (Панас Мирний);
[Роман:] Я навсправжки кажу, що ті відьми дідові снилися. [Кирило:] Га? Снилися?.. Як тільки дочиталися до хреста, я луп очима: стоїть мацапура попліч мене і шкіриться!.. (М. Кропивницький).
2. Уживається як присудок за знач. лупи́ти 4.
Ото вискакує з води проклятий ірод і що розженеться проти Кожум'яки, то він його булавою луп та луп, аж луна йде (з казки).
3. заст. Військова здобич.
Трудно розповісти, яка там була різанина, з полеглих здирано луп без жодної перешкоди (П. Загребельний);
Коли там [у Генуї] хазяї галери паювали між собою луп, сталося так, що мамка мадонни Берітоли та її сини припали разом з різними речами мессерові Гваспарріні д'Орія (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо).
Словник української мови (СУМ-20)