лутка
ЛУ́ТКА, и, ж., чого і без означення.
1. Бокова частина віконної або дверної рами, стесана навскіс; косяк ( див. кося́к¹ 2).
Вікна паничевого дому курились димом. Вогонь.. вже облизував лутки знадвору (Коцюб., II, 1955, 90);
З хати вже вирвані лутки дверей і вікон, і вона, біла, дивиться на світ проваленими страхітливими очима (Довж., Зач. Десна, 1957, 552).
2. Те саме, що підвіко́ння.
Антон із Сашком примостились на лутці і вслухались у читання (Головко, І, 1957, 273);
Поклав [Апостол] на лутку вікна баян (Ю. Янов., IV, 1959, 119);
Лігши грудьми на лутку вікна, дивився з другого поверху вниз Семен Барабаш (Сміл., Зустрічі, 1936, 60).
Словник української мови (СУМ-11)