лучина

ЛУЧИ́НА, и, ж. Довга тонка тріска.

Чужая робота — то ж моя сухота; Дрова да лучина, невірна дружина (Чуб., V, 1874, 927);

Під припічком заходить [Мар’ян] дрова і лучину: їх перед самим від’їздом по-господарськи приготувала Фросина для нової хазяйки (Стельмах, І, 1962, 178);

// Така тріска як джерело світла.

Світили в хаті не смальцем або олією, а якимись тонкими лучинами… (Мирний, І, 1949, 220);

На Поволжі основним джерелом світла була лучина (Цюпа, Україна.., 1960, 96);

*Образно. Вона [пісня] огнистая лучина, Що жару в серця долива (Фр., XIII, 1954, 92).

Значення в інших словниках

1. лучина — лучи́на іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. лучина — -и, ж. Довга тонка тріска. || Така тріска як джерело світла.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. лучина — моск. скіпка скіпець  Словник чужослів Павло Штепа
4. лучина — ЛУЧИ́НА, и, ж. Довга тонка тріска. Я ходила, молода, в темний ліс по лучину (П. Чубинський); Дружина коцюбою з печі вигрібає присок і довго дмухає, поки від жаринки не спалахнула смолиста лучина (М. Стельмах); // Така тріска як джерело світла.  Словник української мови у 20 томах
5. лучина — ТРІ́СКА (невеликий шматок деревини), СКІ́ПКА, СКІ́ПА, ЛИ́ПИНА діал. (перев. збірне); ДРІ́ЗКА (ДРУ́ЗКА) розм. (перев. у мн. — невеликі шматочки); СКА́ЛКА (тонка); ЛУЧИ́НА (довга тонка — перев. для розпалювання, освітлення).  Словник синонімів української мови