любисток
ЛЮБИ́СТОК, тку, ч. Багаторічна ароматична трав’яниста рослина родини зонтичних, корені і листя якої використовуються в народній медицині.
Бабуся достала з-за пазухи зілля: любистку, материнки, чорнобривцю, цвіту папороті (Кв.-Осн., II, 1956, 198);
Там росла тонка матіола з міцним ароматом, пахучий гострий тютюн, терпкий любисток (Ів. Ліс. казки, 1954, 56);
// Зарості цієї рослини.
Пірат, що спав біля діда на траві, схоплювався і спросоння тікав у любисток (Довж., Зач. Десна, 1957, 464);
// Настій цієї рослини.
Трьох синів мала, Ночі не спала, Їх доглядала, В чистім любистку синів своїх милих купала (Олесь, Вибр., 1958, 177).
◊ Як (мов і т. ін.) ку́паний у люби́стку див. ку́паний.
Словник української мови (СУМ-11)