любувати

ЛЮБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. неперех., ким, чим, за ким — чим, з кого — чого, на кого — що і без додатка. Те саме, що любува́тися 1

Чоботи розглядали, чобітьми любували (Вовчок, І, 1955, 291);

Потоцький любував з пригорка за ладним, огрядним рухом могутньої піхоти (Стар., Облога.., 1961, 37);

Після довгого зимнього сну все прокидається, продирає заспані очі й, озирнувшись кругом, любує на землю (Мирний, І, 1949, 367);

Ходи, любуй, дивися, прислухайся, Бо незабаром.. Ввійде ріка у береги звичайні (Рильський, І, 1956, 77).

2. перех. Любовно пестити.

Він її цілує, він її любує, А на мене, молоду, нагайку готує (Чуб., V, 1874, 393);

Стара як обійняла її [панночку], то й з рук не випускає, цілує й милує та любує (Вовчок, І, 1955, 103);

Любувала й голубила їх [дітей] (Стеф., І, 1949, 193).

Значення в інших словниках

1. любувати — любува́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. любувати — -ую, -уєш, недок. 1》 неперех., ким, чим, за ким – чим, з кого – чого, на кого – що і без додатка. Те саме, що любуватися 1). 2》 перех. Любовно пестити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. любувати — ЛЮБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. ким, чим, за ким – чим, з кого – чого, на кого – що і без дод. Те саме, що любува́тися 1. Чоботи розглядали, чобітьми любували (Марко Вовчок); Потоцький любував з пригорка за ладним, огрядним рухом могутньої піхоти (М.  Словник української мови у 20 томах
4. любувати — ЛЮБУВА́ТИСЯ ким, чим, на кого-що (з насолодою, приємністю дивитися на кого-, що-небудь), МИЛУВА́ТИСЯ ким, чим, з кого-чого, на кого-що, ЛЮБУВА́ТИ ким, чим, за ким-чим, з кого-чого, на кого-що, ТІ́ШИТИСЯ, УТІША́ТИСЯ (ВТІША́ТИСЯ) ким, чим, заст.  Словник синонімів української мови
5. любувати — Любува́ти, -бу́ю, -єш гл. 1) — кого́. Любить; ласкать, осыпать любовными ласками. Чужі жонки любувати. Вх. Уг. 251. Мій миленький іде тихою ходою з инчою милою, він її цілує, він її любує, а на мене, молоденьку, нагайку готує. Чуб. V. 621.  Словник української мови Грінченка