любість
ЛЮ́БІСТЬ, бості, ж; рідко. Те саме, що любо́в.
Я звікувала в розкоші, заміж пішла по любості, сини в мене як соколи… (Вовчок, І, 1955, 63);
Паде кір’я [кора] із явір’я, паде кір’я із бука, Та уже нам, мій миленький, в любості розлука (Коломийки, 1969, 215);
Замфір присідає під кущем, обережно з любістю розгортає листя (Коцюб., І, 1955, 190).
◊ (Бу́ти) до лю́бості кому — бути до вподоби кому-небудь.
Словник української мови (СУМ-11)