людожер
ЛЮДОЖЕ́Р, а, ч. Те саме, що людої́д.
Волохате страховисько [отець Павло] вивело кілька страшних, достотно, як виводять людожери, звуків і наблизилось до тітки (Кач., II, 1958, 13);
— Розбійник!. .Людожер!.. Він хоче моєї загуби!.. — хвилювався дорогою Семен (Коцюб., І, 1955, 127);
— Смерть фашистам! Смерть людожерам! — лунає в натовпі (Ів., Таємниця, 1959, 145);
*Образно. Там не школа, а в’язниця… Там фашистський офіцер. На кашкеті в нього птиця, Хижа птиця-людожер (Воронько, Три покоління, 1950, 13).
Словник української мови (СУМ-11)