лютість
ЛЮ́ТІСТЬ, тості, ж. Власт. за знач. лю́тий¹ 1 — 3.
Нехай ще сильний Батиїв звір, але підбився вже він. Нехай лютує, але народна мудрість говорить: лютість — не ознака могутності (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 487);
Обличчю князя найгірш додавало лютості високе чоло з глибокою морщиною між очима (Стор., І, 1957, 371);
Староста аж губи закусив із лютості. Коли би так не було більше людей, був би бив Підошву (Март., Тв., 1954, 186);
По пустій долині вихр скиглив і бивсь над нею, свистів у річки берегах крутих, тьмив пітьму ночі лютістю своєю (Фр., XIII, 1954, 53).
Словник української мови (СУМ-11)