ляснути
ЛЯ́СНУТИ¹, ну, неш, док., перех. і неперех.
1. Однокр. до ля́скати.
Ромка таки встигла ляснути його разів зо два черевиком (Сміл., Сашко, 1957, 224);
Тонкий і довгий батіг, як блискавка, звився і дзвінко ляснув у повітрі (Ткач, Арена, 1960, 20);
Два постріли ляснули гучно, струснувши глухе тайгове повітря (Донч., II, 1956, 32);
Велетень Наркис тільки ляснув зубами і встояв на ногах (Смолич, Мир.., 1958, 14);
Ляснули двері, і в кімнату сміливо увійшов Петро (Вас., І, 1959, 224);
Тиша… Викинувся короп і ляснув по воді (Коп., Як вони.., 1948, 59).
2. перен., розм. Пропасти, бути втраченим, загинути.
Згадалася торішня пожежа у сусідів. Тридцять гектарів пшениці ляснуло (Ю. Бедзик, Серце.., 1961, 232);
Правда, і циган дурно ляснув [помер], бо пізніше виявилося, що то свої ж таки, піївські, коня того вкрали! (Кос., Новели, 1962, 183);
Через скільки годів обидва материні доми ляснули: приказ їх продав з публічного торгу (Збірник про Кроп., 1955, 49).
◊ Спра́ва ля́снула — про невдачу в чому-небудь.
Зовсім уже налагодилися [коноводи] вивести пару добрих коней. Коли тут нечиста нагнала гурт п’яних перезвян, і вся справа ляснула (Гр., II, 1963, 275);
Така прекрасна справа, а ляснула через дрібницю (Вишня, І, 1956, 236).
ЛЯ́СНУТИ², ну, неш, док. Однокр. до ляща́ти.
— Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити! — ляснула Мотря (Н.-Лев., II, 1956, 357);
Зняті защіпки гаків ляснули металічним звуком (Ле, Міжгір’я, 1953, 285);
Зажмуриться, защебече, затерчить [соловейко], що аж неначе охрипне, та знову ще дужче лясне (Кв.-Осн., II, 1956, 40);
Голос сильний, ляский, як лясне на вулиці — за два квартали чути (Баш, Надія, 1960, 27).
Словник української мови (СУМ-11)