ляснути
ЛЯ́СНУТИ¹, ну, неш, док.
1. Однокр. до ля́скати 1, 2.
І коли хтось, підсівши до тебе, запанібрата ляснув тебе долонею по коліну, ти вирішив, що це, як і все інше, – тільки галюцинація (Ю. Андрухович);
Тиша... Викинувся короп і ляснув по воді (О. Копиленко);
Ромка таки встигла ляснути його разів зо два черевиком (Л. Смілянський);
Встиг побачити [Павло] тільки чорний хвіст фрака, що, ляснувши об одвірок, зник за порогом (М. Сиротюк);
Тонкий і довгий батіг, як блискавка, звився і дзвінко ляснув у повітрі (Д. Ткач);
Ядро просвистіло над самісінькою щоглою і ляснуло в хвилю (С. Тельнюк);
Ляснули двері, і в кімнату сміливо увійшов Петро (С. Васильченко).
2. перен., розм. Загинути, пропасти.
Правда, і циган дурно ляснув [помер], бо пізніше виявилося, що то свої ж таки, піївські, коня того вкрали! (Г. Косинка);
Та в тому-то й справа, що оті “резервні” години – ляснули! (М. Дашкієв);
Згадалася торішня пожежа у сусідів. Тридцять гектарів пшениці ляснуло (Ю. Бедзик).
◇ Спра́ва ля́снула див. спра́ва¹;
(1) Ті́льки ля́сне – зникне, безслідно пропаде щось; перестане існувати.
– Як не сьогодні, то завтра ковтне [річка] вашу хавіру [хатину], тільки лясне. Перебиралися б до дітей (Є. Гуцало).
ЛЯ́СНУТИ², ну, неш, док.
Однокр. до ляща́ти.
– Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити! – ляснула Мотря (І. Нечуй-Левицький);
Зняті защіпки гаків ляснули металічним звуком (Іван Ле);
Зажмуриться, защебече, затерчить [соловейко], що аж неначе охрипне, та знову ще дужче лясне (Г. Квітка-Основ'яненко);
Голос сильний, ляский, як лясне на вулиці – за два квартали чути (Яків Баш).
Словник української мови (СУМ-20)