ляснути

ЛЯ́СНУТИ¹, ну, неш, док.

1. Однокр. до ля́скати 1, 2.

І коли хтось, підсівши до тебе, запанібрата ляснув тебе долонею по коліну, ти вирішив, що це, як і все інше, – тільки галюцинація (Ю. Андрухович);

Тиша... Викинувся короп і ляснув по воді (О. Копиленко);

Ромка таки встигла ляснути його разів зо два черевиком (Л. Смілянський);

Встиг побачити [Павло] тільки чорний хвіст фрака, що, ляснувши об одвірок, зник за порогом (М. Сиротюк);

Тонкий і довгий батіг, як блискавка, звився і дзвінко ляснув у повітрі (Д. Ткач);

Ядро просвистіло над самісінькою щоглою і ляснуло в хвилю (С. Тельнюк);

Ляснули двері, і в кімнату сміливо увійшов Петро (С. Васильченко).

2. перен., розм. Загинути, пропасти.

Правда, і циган дурно ляснув [помер], бо пізніше виявилося, що то свої ж таки, піївські, коня того вкрали! (Г. Косинка);

Та в тому-то й справа, що оті “резервні” години – ляснули! (М. Дашкієв);

Згадалася торішня пожежа у сусідів. Тридцять гектарів пшениці ляснуло (Ю. Бедзик).

◇ Спра́ва ля́снула див. спра́ва¹;

(1) Ті́льки ля́сне – зникне, безслідно пропаде щось; перестане існувати.

– Як не сьогодні, то завтра ковтне [річка] вашу хавіру [хатину], тільки лясне. Перебиралися б до дітей (Є. Гуцало).

ЛЯ́СНУТИ², ну, неш, док.

Однокр. до ляща́ти.

– Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити! – ляснула Мотря (І. Нечуй-Левицький);

Зняті защіпки гаків ляснули металічним звуком (Іван Ле);

Зажмуриться, защебече, затерчить [соловейко], що аж неначе охрипне, та знову ще дужче лясне (Г. Квітка-Основ'яненко);

Голос сильний, ляский, як лясне на вулиці – за два квартали чути (Яків Баш).