лясь
ЛЯСЬ, виг.
1. Звуконаслідування, що означає короткий, уривчастий звук від удару чим-небудь м'яким або по м'якому.
– Не вирвешся! – навмисне якнайголосніше галасував у кущах уже охрипший економ. У відповідь йому: лясь, лясь! (С. Васильченко);
На тому місці, де гусак плив, щось як ляпне по воді ніби чорною лопатою! Лясь! (Остап Вишня);
Лясь! Кощава Стасикова рука прилипла на мить до червоної Коськиної щоки й одскочила, щоб дати вдруге (Б. Антоненко-Давидович);
Лясь! Лясь! І ось уже з кутика вуст моїх стікає тоненька цівочка крові (Ю. Винничук).
2. Уживається як присудок за знач. ля́скати.
– А один син Семенів як підскоче та мене кулаком по пиці лясь! – так я й заюшивсь! (Б. Грінченко);
А що вже кручений той Яків, сама Жалійка скаже: вулицею йде, – по нозі лясь, верть, круть (К. Гордієнко);
А він себе лясь по грудях, та й по білім лицю – докучають комарики гей у косовицю! (Л. Костенко);
Лясь, як дурний, батогом по воді, та й дивиться: чи смуг не знати? (прислів'я);
Оце скоро школа почнеться, тоді двері в її хаті лиш – хрясь та лясь! То діти Марусині, то внуки братів біжать, просять: – Дайте, тітко, дайте, бабо, на зошити, на книжки!.. (Г. Тарасюк).
Словник української мови (СУМ-20)