лячно
ЛЯ́ЧНО. Присл. до лячни́й.
Неприязно й лячно виглядало довкола, навіть виду не було ніякого (Коб., II, 1956, 232);
Забув малий безчубко.., як матері за юбку тримався лячно він (Сос., І, 1957, 344);
// у знач. присудк. сл. Страшно.
[Анна:] Не знаю, але мені так чогось лячно, так чогось сумно, як коли б якесь велике нещастя надо мною зависло (Фр., IX, 1952, 95);
Дівчині стало лячно самій у хаті (Козл., Ю. Крук, 1957, 387).
Словник української мови (СУМ-11)