ліниво
ЛІНИ́ВО. Присл. до ліни́вий 2.
Чарівник сидить у березняку на траві сумний і скучний, ліниво копирсає паличкою землю (Вас., II, 1959, 55);
Чорні важкі буйволи, ліниво ремигаючи, лежали в загородах у теплій багнюці (Гончар, III, 1959, 91);
Улітку наша річка обміліла Пливе собі ліниво (Рильський, І, 1960, 248).
Словник української мови (СУМ-11)