ліниво
ЛІНИ́ВО.
Присл. до ліни́вий 2.
Там ся ліниво працює, де пожитку не чує (Номис);
Улітку наша річка обміліла Пливе собі ліниво (М. Рильський);
Коло буди лежав Вовчик, висолопивши язик. Він ліниво гавкнув, не підіймаючись (Б. Харчук);
Чорний ворон, який сидів на суку старезного дуба і майже зливався з його обвугленим стовбуром, ліниво, але й трохи здивовано назирав за людьми (В. Шкляр);
Всі ліниво лежать довкола вогню (Любко Дереш).
Словник української мови (СУМ-20)