лісовий
ЛІСОВИ́Й, а́, е́.
1. Прикм. до ліс 1; власт. лісу.
Долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю (Н.-Лев., II, 1956, 263);
Пташки щебечуть-розлягаються, та верхів’я лісове шепотить (Коцюб., І, 1955, 459);
Далеко праворуч між лісовими масивами на верховинах гір зажеврілося голе каміння (Гончар, III, 1959, 434);
Вітя.. вдихав у себе чисте повітря зі всіма лісовими пахощами (Томч., Готель.., 1960, 16);
// Який знаходиться в лісі, розташований у ньому.
Дівчина стомлено оглянула лісову галявину (Ю. Янов., І, 1958, 315);
Мчать козаки степами і лісовими дорогами, через річки, день і ніч (Довж., І, 1958, 272).
2. Який водиться або росте в лісі.
— Та й дика ж ти, як лісова коза (Н.-Лев., II, 1956, 50);
Соня лісова в Радянських Карпатах дуже поширена (Звірі.. Карпат.., 1952, 38);
Самотіє лісова груша — єдиний слід того, що й у цьому кутку колись шумів ліс (Стельмах, II, 1962, 33);
Ми дзвіночки, Лісові дзвіночки, Славим день (Тич., І, 1957, 46);
// Вкритий лісами.
Мовчав суворий лісовий край (Коз., Серце матері, 1947, 88);
// у знач. ім. лісови́й, во́го, ч. Те саме, що лісови́к 2.
[Русалка:] Дідусю! Лісовий! біда! рятуйте! (Л. Укр., III, 1952, 194).
3. Стос. до лісівництва.
Соймонову належить винахід "пильної [пиляльної] машини" для потреб лісового господарства (Видатні вітч. географи.., 1954, 37).
Словник української мови (СУМ-11)