літній
ЛІ́ТНІЙ¹, я, є. Прикм. до лі́то 1.
І в небі, й на землі було розлите розкішне щастя пишного літнього ранку (Н.-Лев., II, 1956, 87);
Був гарний літній день, і все навколишнє здавалось прекрасним (Довж., І, 1958, 65);
// Який буває влітку; теплий, гарячий.
Пахощі з липи, теплий холод, котрий, мов літня вода, обдавав Свирида кругом, — розбудили у його голові якісь незнайомі йому ще думки (Мирний, І, 1954, 281);
Смолистий дух у ніздрі б’є. Тут в травні літня вже задуха Обличчя жаром обдає (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 76);
// Який буває влітку.
У Настусі літні вакації тяглись ціле літо (Н.-Лев., IV, 1956, 227);
Відрядили Захара на літню практику на Україну, до Уманського лісництва (Ле, Право.., 1957, 93);
// Який використовується влітку, признач. для літа.
Літнє мешкання. Праворуч будинок з верандою і садком (Л. Укр., II, 1951, 45);
На ногах мала [дівчина].. шнуровані черевики, літні, ..добре вже зношені (Фр., VI, 1951, 162);
Звістка про літнє обмундирування викликала захоплення всієї роти (Гончар, III, 1959, 327).
ЛІ́ТНІЙ², я, є. Який починає старіти; немолодий.
Він був вже літній чоловік, високий, широкоплечий (Н.-Лев., IV, 1956, 246);
В машині сидить німецький генерал. Літній, навіть старий (Ю. Янов., І, 1954, 151);
// Характерний для людини немолодої, що почала старіти.
Його літнє обличчя, з невеличкими українськими вусами, було захоплене своїми думками (Сміл., Пов. і опов., 1949, 18);
// Досить дорослий.
Уже Івасеві за двадцять років минуло. Парубок літній — час би вже й про жінку подумати (Мирний, II, 1954, 87);
На одній парті зо мною сидів літній балбес, син місцевого аптекаря — Юрка (Перв., Невигадане життя, 1958, 18).
Словник української мови (СУМ-11)