літо
ЛІ́ТО, а, с.
1. Найтепліша пора року між весною й осінню.
Минуло літо, після жнив Овес хазяїн змолотив (Гл., Вибр., 1951, 29);
Чи осінь, чи зима, чи в зелені діброва весни вітає дні, чи літо славить птах, — усе мені шумить хода твоя (Сос., II, 1958, 34).
◊ Ба́бине лі́то див. ба́бин;
Скі́льки літ, скі́льки зим — дуже давно (говориться під час зустрічі).
— Скільки літ, скільки зим не бачилися? Здрастуйте! (Мирний, III, 1954, 266).
2. рідко. Те саме, що рік.
Либонь, уже десяте літо, Як людям дав я "Кобзаря". А їм неначе рот зашито (Шевч., II, 1953, 200).
Словник української мови (СУМ-11)