літо
ЛІ́ТО, а, с.
1. Найтепліша пора року між весною й осінню.
Минуло літо, після жнив Овес хазяїн змолотив (Л. Глібов);
Літо було в розповні (Є. Гуцало);
Минуло літо, потім ще одне спливло, а Скіл то з'являвся у Скіфії, то зникав (В. Чемерис).
2. рідко. Те саме, що рік.
Сім літ минуло, як музика грала, а він ще й тепер скаче (Номис);
Либонь, уже десяте літо, Як людям дав я “Кобзаря”. А їм неначе рот зашито (Т. Шевченко);
– А що то, хіба мені вже сотня літ минула? (Б. Лепкий).
(1) У розпо́вні лі́та – посеред літа; у розпалі літа.
Ми приїздили в розповні літа, коли цвіла й зеленіла пишна українська природа, приїздили в гості, мені здавалося, що в тих краях ніколи не буває холодної брянської зими, а лиш завжди літо й свято, коли всі раді, всі тішаться (Б. Антоненко-Давидович);
Плавні нарешті! Скарбне. Райсвіт це зветься в людей. Все довкола в буйнощах зелені, у розповні літа (О. Гончар).
◇ (2) Ба́бине лі́то:
а) теплі, сонячні дні восени.
Бабине літо до Петра тілько [тільки] (прислів'я);
День був ясний, сонячний та теплий. Починалось бабине літо (Іван Ле);
б) павутиння, що літає в повітрі в теплі осінні дні.
“Бабине літо” висіло по віттях, як прядиво (Леся Українка);
Задумалась верба, мов по вінці дівчина, І літа бабині летять кудись, летять... (В. Поліщук);
Прозорі мережива бабиного літа летіли на табір (Д. Бедзик);
Розлога заплава з прозорим повітрям, з павутинням бабиного літа відділяє її від узлісся, де зачаїлись Кочубеєві люди (О. Гончар);
Скі́льки літ, скі́льки зим! див. скі́льки.
Словник української мови (СУМ-20)