літо

ЛІ́ТО, а, с.

1. Найтепліша пора року між весною й осінню.

Минуло літо, після жнив Овес хазяїн змолотив (Л. Глібов);

Літо було в розповні (Є. Гуцало);

Минуло літо, потім ще одне спливло, а Скіл то з'являвся у Скіфії, то зникав (В. Чемерис).

2. рідко. Те саме, що рік.

Сім літ минуло, як музика грала, а він ще й тепер скаче (Номис);

Либонь, уже десяте літо, Як людям дав я “Кобзаря”. А їм неначе рот зашито (Т. Шевченко);

– А що то, хіба мені вже сотня літ минула? (Б. Лепкий).

(1) У розпо́вні лі́та – посеред літа; у розпалі літа.

Ми приїздили в розповні літа, коли цвіла й зеленіла пишна українська природа, приїздили в гості, мені здавалося, що в тих краях ніколи не буває холодної брянської зими, а лиш завжди літо й свято, коли всі раді, всі тішаться (Б. Антоненко-Давидович);

Плавні нарешті! Скарбне. Райсвіт це зветься в людей. Все довкола в буйнощах зелені, у розповні літа (О. Гончар).

◇ (2) Ба́бине лі́то:

а) теплі, сонячні дні восени.

Бабине літо до Петра тілько [тільки] (прислів'я);

День був ясний, сонячний та теплий. Починалось бабине літо (Іван Ле);

б) павутиння, що літає в повітрі в теплі осінні дні.

“Бабине літо” висіло по віттях, як прядиво (Леся Українка);

Задумалась верба, мов по вінці дівчина, І літа бабині летять кудись, летять... (В. Поліщук);

Прозорі мережива бабиного літа летіли на табір (Д. Бедзик);

Розлога заплава з прозорим повітрям, з павутинням бабиного літа відділяє її від узлісся, де зачаїлись Кочубеєві люди (О. Гончар);

Скі́льки літ, скі́льки зим! див. скі́льки.