майно
МАЙНО́, а́, с.
1. Речі, які комусь належать на правах власності.
Нещасний Гельє зв’язав у вузлик своє майно і вибіг з хати на вулицю (Коцюб., III, 1956, 9);
Майна того небагато: стара скриня, з діда-прадіда, материн ткацький верстат, горщики та інший хатній скарб (Руд., Остання шабля, 1959, 555);
Майно, власник якого є невідомим (безгосподарне майно), переходить у власність держави у порядку, визначеному спеціальним законом (Цив. кодекс УРСР, 1950, 15);
Державне майно;
// рідко. Устаткування.
Дівчина-інженер господарським оком оглянула нескладне майно вишки (Донч., II, 1956, 70).
∆ Нерухо́ме майно́ див. нерухо́мий²;
Рухо́ме майно́ див. рухо́мий.
2. розм., рідко. Те саме, що має́ток 1
Чебанов просидів щось 2 години, розказував про себе й про свій замір дати концерт в Чернігові,.. а потому оселитися десь в жінчиному (нової жінки) майні (Коцюб., III, 1956, 174).
Словник української мови (СУМ-11)