мандрований
МАНДРО́ВАНИЙ, а, е, заст. Мандрівний (у 1 знач.).
Аж шусть! пан писар з командою: — Де ваш Левко мандрований? (Кв.-Осн., II, 1956, 303);
І от він, мандрований син, по довгій розлуці знову вдома (Кач., II, 1958, 401).
Словник української мови (СУМ-11)