маніжитися
МАНІ́ЖИТИСЯ, жуся, жишся, недок., розм.
1. Поводитися манірно; маніритися.
[Захарко:] Та то Домаха, може, з болісті? Хвора людина — треба вибачити!.. [Василь:] Дуже вже вона маніжиться! (Кроп., II, 1958, 159);
Гнат бере стакан в руки і так маніжиться, ніби тієї горілки зроду і не куштував: хмуриться, кривиться, одвертається (Тют., Вир, 1960, 208).
2. з ким, рідко. Те саме, що па́нькатися.
Кат із нею [дівчиною], посадовить її на санки, тільки не біля себе, а на самім задку, — з їхнім братом не дуже треба маніжитися, а то ціни собі не складуть (Стельмах, І, 1962, 152).
Словник української мови (СУМ-11)