марнотратець
МАРНОТРА́ТЕЦЬ, тця, ч. Те саме, що марнотра́тник.
Її чоловік був пияк і марнотратець (Коб., II, 1956, 89);
*Образно. Рідний син, марнотратець молодості своєї і талантів, розтринькувач щирого золота, він і вухом не вів (Вол., Місячне срібло, 1961, 83).
Словник української мови (СУМ-11)