марнувати
МАРНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. Даремно, без користі витрачати гроші, майно тощо.
Марнують ліс пани: ще молодий, ріс би та ріс, а вони геть увесь вирубали (Сл. Гр.);
Жив по-панськи, вітцівського добра не марнував (Фр., II, 1950, 98);
Погоня вирішила не марнувати патронів (Смолич, І, 1958, 110);
// Даремно, без користі губити життя, силу тощо.
Довіку буде убогий на чужім марнувать свою силу, до домовини не зазнає Маланка кращої долі (Коцюб., II, 1955, 42);
Стоять з гарему звалища сумні, Садок і башта; тут в колишні дні Вродливі бранки вроду марнували (Л. Укр., І, 1951, 71);
— То що ж, на твою думку, виходить? — питаю. — І робити не роби, і ліпшого життя не сподівайся, а просто лізь собі змалечку у зашморг, щоб життя не марнувати? (Мур., Бук. повість, 1959, 17);
// Гаяти (час).
Швендяли кудись молоденькі безусі писарі, неначе школярі в школі, одмикуючи од роботи та марнуючи час в якійсь непотрібній біганині (Н.-Лев., IV, 1956, 328);
Толя зробив усе швидко, не марнуючи жодної хвилинки (Ів., Опов.,1949, 68).
◊ Марнува́ти мо́ву (слова́) — безпредметно, безрезультатно говорити.
[Деїфоб:] Я, сестрице, не звик даремне марнувати мову (Л. Укр., II, 1951, 280).
Словник української мови (СУМ-11)