марнуватися
МАРНУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок.
1. Даремно, без користі губити життя, силу тощо.
Не шкода б було, якби витрачував сили на роботу, потрібну для нас, а то марнуюсь тільки на те, щоб було що їсти родині (Коцюб., III, 1956, 369);
Тепер уже настала для них гірка година. Батько до нестями марнувався, мати їла себе, свого чоловіка й дітей (Круш., Буденний хліб.., 1960, 39);
// Витрачатися без користі.
Тут писати не випадає, бо все треба то над водою сидіти, то в воду йти, то по горах блукати, а там, дивись, то втомишся, то світла, паперу чи ще чого бракує, та отак час і марнується (Л. Укр., V, 1956, 152);
// Пропадати, не знаходячи застосування.
Артем сів на дубки.. Ще до війни вивіз їх з лісу на новий хлів, а зараз марнувались (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 40);
[Паранька:] Сила, кажеш. А що ж сила, як вона марнується без ужитку?.. (Мик., І, 1957, 55);
На тебе я дивлюся сумовитий: Який багатий скарб чуття й любові Марнується розтоптаний, розбитий! (Фр., XI, 1952, 296).
2. Пас. до марнува́ти.
— Навіщо така розкіш, така пишнота? Скільки-то грошей марнується на ту розкіш! (Н.-Лев., IV, 1956, 26).
Словник української мови (СУМ-11)