марудитися
МАРУ́ДИТИСЯ, джуся, дишся, недок., розм.
1. з ким — чим, над ким — чим, біля кого — чого і без додатка. Робити щось клопітливо й довго; вовтузитися (у 2 знач.).
Дідок охоче продав Рябуху [корову] в артіль, бо вже й самому насточортіло марудитися з цебрами (Вол., Місячне срібло, 1961, 251);
Дружинін вибив люльку, клопітно марудився з нею, вичищаючи залишки попелу (Ле, Право.., 1957, 328);
До темноти поралися в сараї, то марудячись над кришкою, то пильно перевіряючи герметичність чана (Шовк., Інженери, 1948, 365);
Надаремно сьогодні стара Дунаїха марудилась біля печі: ніхто з лісовиків навіть не думав узятись за ложку (Стельмах, І, 1962, 387);
Загайко, марудячись, почав поволеньки обшукувати свої бездонні кишені (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 414).
2. Мучитися, нудьгуючи.
Нудився [Антосьо], марудився, чогось хотілось — і сам не знав чого (Свидн., Люборацькі, 1955, 170);
Марина не знала, як догодити, як власкавити чоловіка, що завжди дома нудьгує, марудиться, не найде собі місця, не держиться хати (Горд., Дівчина.., 1954, 102).
Словник української мови (СУМ-11)