марудитися
МАРУ́ДИТИСЯ, джуся, дишся, недок., розм.
1. з ким – чим, над ким – чим, біля кого – чого і без дод. Робити щось клопітливо й довго; вовтузитися (у 2 знач.).
Загайко, марудячись, почав поволеньки обшукувати свої бездонні кишені (О. Ільченко);
От схилився над самоваром придуркуватий дідок і марудиться там у вугіллі (Б. Антоненко-Давидович);
Дідок охоче продав Рябуху [корову] в артіль, бо вже й самому насточортіло марудитися з цебрами (І. Волошин);
Надаремно сьогодні стара Дунаїха марудилась біля печі: ніхто з лісовиків навіть не думав узятись за ложку (М. Стельмах);
Заходилися яму копати. А землі – нема. Одне каміння, їй-богу. Ледь не до ранку марудилися, повтомлювалися до нестями (Люко Дашвар).
2. Мучитися, нудьгуючи.
Нудився [Антосьо], марудився, чогось хотілось – і сам не знав чого (А. Свидницький);
Марина не знала, як догодити, як власкавити чоловіка, що завжди дома нудьгує, марудиться, не найде собі місця, не держиться хати (К. Гордієнко);
Мені раптом захотілося туди, на повітря, .. а не марудитися в цьому душному кабінеті (В. Лис).
Словник української мови (СУМ-20)