масниця
МА́СНИЦЯ, і, ж., церк. Давньослов’янське свято проводів зими, пристосоване християнською церквою до тижня перед великим постом і пов’язане зі звичаєм веселитися та готувати певні страви (млинці, вареники з сиром і т. ін.).
Почекайте, варенички, прийде на вас масниця! (Укр.. присл.., 1955, 276);
Одгуляли масницю [кріпаки] (Мирний, І, 1949, 323);
— Жінко! Люди говорили: Масниця зайшла; А млинців ще ми й не їли, — Може б ти спекла? (Щог., Поезії, 1958, 407);
— Щось ти дуже веселий, Тимку? — На масницю уродився, — вишкірився білими зубами Тимко (Тют., Вир, 1964, 493).
◊ Мине́ться (мину́лася, закінчи́ться, закінчи́лася і т. ін.) кото́ві ма́сниця — закінчиться (закінчилось) для когось безтурботне, веселе, привільне життя.
МАСНИ́ЦЯ, і, ж., рідко. Те саме, що масни́чка.
Параска люто копнула масницю ногою так, що посудина з лускотом покотилася геть у сіни (Фр., VII, 1951, 19).
Словник української мови (СУМ-11)