маятник

МА́ЯТНИК, а, ч.

1. Стрижень, який верхнім кінцем прикріплений до нерухомої точки й рівномірно коливається.

В світлиці не було нікого. Тільки маятник здорового годинника нешвидко й з повагою цокав (Н.-Лев., III, 1958, 38);

На стіні цокали годинники. Годинників було багато, різних за розміром, з різними маятниками. Маятники заважали один одному відмінністю своїх ритмів (Довж., І, 1958, 440);

Маятник Фуко; *У порівн. Солдат походжав біля мосту, як маятник, туди й назад, наспівуючи якийсь марш у такт своєї ходи (Ле, Клен. лист, 1960, 73);

Сосни шуміли, розгойдувались, як маятники (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 324).

2. Колісце, що регулює хід годинника.

Значення в інших словниках

1. маятник — ма́ятник іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. маятник — Вагадло.  Словник синонімів Караванського
3. маятник — -а, ч. 1》 Стрижень, який верхнім кінцем прикріплений до нерухомої точки й рівномірно коливається. Маятник Фуко. 2》 Колісце, що регулює хід годинника.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. маятник — Коливальце  Словник чужослів Павло Штепа
5. маятник — МА́ЯТНИК, а, ч. 1. Стрижень, який верхнім кінцем прикріплений до нерухомої точки й рівномірно коливається. В світлиці не було нікого. Тільки маятник здорового годинника нешвидко й з повагою цокав (І. Нечуй-Левицький); На стіні цокали годинники.  Словник української мови у 20 томах
6. маятник — Матеріальне тіло, підвішене на осі (фізич. м.), або матеріальна точка, підвішена на невагомій нерозтяжній нитці (математичний м.), що коливається відносно положення рівноваги; під час руху м. відбувається постійна зміна потенціальної енергії в кінетичну і навпаки.  Універсальний словник-енциклопедія
7. маятник — МА́ЯТНИК (пристрій у годиннику тощо); ВАГА́ДЛО заст. (висячий). Довгий широкий маятник коло стінного годинника тихо стукав серед страшної тиші (І. Нечуй-Левицький); Тодішні дзиґарі не дзвонили й не мали вагадла (М. Коцюбинський).  Словник синонімів української мови