маятник
МА́ЯТНИК, а, ч.
1. Стрижень, який верхнім кінцем прикріплений до нерухомої точки й рівномірно коливається.
В світлиці не було нікого. Тільки маятник здорового годинника нешвидко й з повагою цокав (І. Нечуй-Левицький);
На стіні цокали годинники. Годинників було багато, різних за розміром, з різними маятниками. Маятники заважали один одному відмінністю своїх ритмів (О. Довженко);
Маятник Фуко;
* Образно. Маятник історії розкручується круто (із журн.);
* У порівн. Солдат походжав біля мосту, як маятник, туди й назад, наспівуючи якийсь марш у такт своєї ходи (Іван Ле);
* Образно. * У порівн. Сосни шуміли, розгойдувались, як маятники (Ю. Бедзик).
2. Колісце, що регулює хід годинника.
△ (1) Фізи́чний ма́ятник – тверде тіло, здатне здійснювати коливання навколо однієї нерухомої точки, що не збігається з центром його ваги.
Словник української мови (СУМ-20)