мертво

МЕ́РТВО. Присл. до ме́ртвий.

Хто чесно бивсь, — згада сім’я, Хто мертво ліг, — спом’янем (Мал., Звенигора, 1959, 116);

Збентежений Бопре хотів був підвестись і не міг: бідолашний француз був мертво п’яний (Пушкін, Капіт. дочка, перекл. за ред. Хуторяна, 1949, 11);

В кутку, під образами, блимала мертво лампадка (Коцюб., II, 1955, 367);

Руїни просвічувались крізь густе плетиво обгорілих садів, що мертво застигли край дороги (Кучер, Голод, 1961, 332);

Тихо усюди, аж мертво тихо (Мирний, І, 1954, 309);

Телефон мертво мовчав (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 292);

// у знач. присудк. сл.

Надворі було тихо, мертво… (Н.-Лев., III, 1956, 142).

Значення в інших словниках

1. мертво — ме́ртво прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. мертво — Присл. до мертвий. || у знач. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. мертво — МЕ́РТВО. Присл. до ме́ртвий. Хто чесно бивсь, – згада сім'я, Хто мертво ліг, – спом'янем (А. Малишко); В кутку, під образами, блимала мертво лампадка (М.  Словник української мови у 20 томах
4. мертво — Ме́ртво нар. Мертво. Було якось тихо й мертво на світі, ніби само небо вже дрімало. Левиц. Пов. 155.  Словник української мови Грінченка