метіль
МЕТІ́ЛЬ¹, і, ж., діал. Метелиця (у 1 знач.).
[Старий:] Як страшно б’є метіль і завиває вітер! (Сам., , 1958, 62);
Метіль мете, пурга снігами сіє (Мал., Любов, 1946, 4);
Двері з пекарні неначе бурею одчинило: Онися вибігла — неначе метіль дмухнула (Н.-Лев., III, 1956, 179).
МЕТІ́ЛЬ², те́ля, ч., діал. Метелик (у 1 знач.).
Пройшов день, два, і з неї цвіт опав, І Маківка осиротіла; Бджола на іншій квітці сіла, Ту погань метелів мовби лихий забрав (Греб., І, 1957, 54);
*У порівн. Влетіло щось, як великий нічний метіль, радісне, схвильоване (Вас., II, 1959, 311).
Словник української мови (СУМ-11)